сановитий
САНОВИ́ТИЙ, а, е.
1. Який має високий сан, чин.
Пана Лободу зустрічала [вдова] перший раз у сінях, як біскупового друга і сановитого гостя (Ле, Наливайко, 1957, 210);
Душопродавці сановиті, Лукавих істин гендлярі.. Вони йдуть шерегом навпроти, Бундючні, люті і товсті (Бажан, Роки, 1957, 207).
2. Показний; величний з вигляду.
Випестила бабуся собі на втіху Івашка; такий з його вийшов бравий парубок, високий, сановитий і такий гарний, що од його погляду дівчата тали (Стор., І, 1957, 135);
Сановитий шафар із двома челядниками.. розчинили двері до їдальні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 94).
Словник української мови (СУМ-11)