сарака
САРА́КА, и, ч. і ж., діал. Бідолаха.
— У неділю була велика бійка в шинку; багато парубків — здається, що й ти, Юро, сарако,— пішли додому з порозбиваними головами (Фр., IV, 1950, 387);
Під кінець служби захрип [дяк], сарака (Хотк., II, 1966, 7);
— В чому річ? — поспитав я, здивований, у солдата. — Ведіть мене до штабу! — Не вдавай дурня! Вивертай кишені, сарака! — гукнув осатанілий легіонер (Кос., Новели, 1962, 46).
Словник української мови (СУМ-11)