сателіт
САТЕЛІ́Т, а, ч.
1. У стародавньому Римі — озброєний найманець, слуга, що супроводив свого володаря.
2. перен. Залежна особа, покірний виконавець чужої волі; прибічник; поплічник.
Задля своєї товариської.. вдачі волочив [Хома] за собою все цілий хвіст сателітів (Фр., IV, 1950, 306);
// Держава або уряд, формально незалежні, але фактично підлеглі іншій державі або урядові.
Під натиском грізної радянської зброї відступала гітлерівська Німеччина з усіма своїми сателітами (Довж., І, 1958, 314).
3. астр. Супутник планети.
Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами (Коцюб., II, 1955, 226);
*У порівн. Дарка здалека бачить на пероні червону пляму Лялиної кофточки. Біля неї, як сателіти довкола сонця, всі білі чоловічі сорочки (Вільде, Повнол. діти, 1960, 20).
4. техн. Зубчасте колесо з рухомою віссю обертання, яке здійснює рух одночасно навколо своєї осі й осі центрального колеса.
Всередині коробки [в комбайні], на спеціальних осях, вільно насаджені маленькі конічні шестірні, так звані сателіти (Зерн. комбайни, 1957, 260).
Словник української мови (СУМ-11)