свідчитися
СВІ́ДЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок.
1. заст. Посилатися на кого-небудь як на свідка або на що-небудь як на свідчення;
// Клястися ким-, чим-небудь.
[Джонатан:] Свідчусь моїм життям: і я не краще жив (Л. Укр., III, 1952, 76);
Богом свідчиться, а чорту душу запродав (Номис, 1864, № 6790).
2. Пас. до сві́дчити 4.
Федір Лебедка.. дістав з кишені видану йому довідку, де свідчилось, що він намолотив 600 центнерів зерна (С. Ол., З книги життя, 1968, 171).
Словник української мови (СУМ-11)