світельце
СВІТЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Пестл. до сві́тло¹ 1, 3.
Ніде не видно було найменшого світельця, що блимало з вікон (Фр., II, 1950, 156);
У вартовій будці почувся шелест, і за хвилину відчинилось віконечко в дверях. В ньому блиснуло світельце, яке зразу затулила собою чиясь голова (Гжицький, У світ.., 1960, 246).
Словник української мови (СУМ-11)