світилка

СВІТИ́ЛКА, и, ж. Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі.

— Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? Де світилки з друженьками, Старости, бояре? (Шевч., І, 1963, 25);

Став боярин, старша дружка і світилка стала, Шаблю й тройцю восковую у руках держала (Укр. поети-романтики.., 1968, 560);

Князь із молодою княгинею сидять високо на тому возі, а навкруги свахи, дружки, світилка з мечем і музики (П. Куліш, Вибр., 1969, 267);

Дружки й світилки, як побачили Оксаниного судженого, оплакували товаришку та більше сумних пісень співали, ніж весільних (Іщук, Вербівчани, 1961, 35);

*У порівн. Зі щебетом налетіли з-за бараку дівчата у вінках, обступили Ганну, розглядаючи її, мов весільні світилки молоду (Гончар, Таврія.., 1957, 246).

Значення в інших словниках

1. світилка — світи́лка іменник жіночого роду, істота дівчина, що виконує обряд на весіллі  Орфографічний словник української мови
2. світилка — -и, ж. Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. світилка — СВІТИ́ЛКА, и, ж. Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі. – Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? Де світилки з друженьками, Старости, бояре? (Т.  Словник української мови у 20 томах
4. світилка — Світи́лка, -лки, -лці; -ти́лки, -ти́лок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)