світилка

СВІТИ́ЛКА, и, ж.

Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі.

– Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? Де світилки з друженьками, Старости, бояре? (Т. Шевченко);

Став боярин, старша дружка і світилка стала, Шаблю й тройцю восковую у руках держала (М. Макаровський);

Князь із молодою княгинею сидять високо на тому возі, а навкруги свахи, дружки, світилка з мечем і музики (П. Куліш);

Дружки й світилки, як побачили Оксаниного судженого, оплакували товаришку та більше сумних пісень співали, ніж весільних (А. Іщук);

* У порівн. Зі щебетом налетіли з-за бараку дівчата у вінках, обступили Ганну, розглядаючи її, мов весільні світилки молоду (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. світилка — світи́лка іменник жіночого роду, істота дівчина, що виконує обряд на весіллі  Орфографічний словник української мови
2. світилка — -и, ж. Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. світилка — Світи́лка, -лки, -лці; -ти́лки, -ти́лок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. світилка — СВІТИ́ЛКА, и, ж. Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі. — Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? Де світилки з друженьками, Старости, бояре? (Шевч.  Словник української мови в 11 томах