сикати
СИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Від болю, холоду і т. ін., важко дихаючи, видавати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с».
За кілька хвиль тягла [Оришка] оберемок нового пруття, сикаючи, як залізе котра колючка у тіло (Хотк., II, 1966, 30);
Зразу ніжить [кримське сонце], а потім червоною фарбою криє.., а потім білує… І кається тоді неуважна людина, і сикає, і ахає, і охає (Вишня, І, 1956, 203);
// Вимовляти звуки «тс», закликаючи кого-небудь до обережності.
2. Випльовуючи що-небудь, видавати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с».
Удають [хлопчики] дорослих: спльовують крізь зуби, сикаючи (Хотк., II, 1966, 385).
Словник української мови (СУМ-11)