синаш
СИНА́Ш, а́, ч. Зменш.-пестл. до син 1, 3, 6.
Хотіла мати навік розлучити, Дала синашу меду-вина пити (Кост., І, 1967, 111);
З міста прибігло незвичайно збуджене, аж мокре хлоп’я — синаш Крихточки (Ваш, Надія, 1960, 215);
— Що ж ти, синашу, сирота, чи так безталанний? (Свидн., Люборацькі, 1955, 207);
Дід якось після сходки на дубках отут за двором при всіх сказав Семенові: — Молодця [молодець], Семен! Бідняк, за бідняків і дбаєш. Молодця, синашу! (Головко, І, 1957, 110).
Словник української мови (СУМ-11)