сиро

СИ́РО. Присл. до сири́й 1;

// у знач. присудк. сл. Про наявність надмірної вологості, сирості де-небудь.

Як чудно здалося у класі! Темно-темно, нечисто, сиро, а дітей — тьма (Вас., IV, 1960, 17);

Осінь у лісі. Іде дощ. Сиро в окопах (Головко, І, 1957, 59);

*Образно. На душі сиро, самотньо, на серці важко та тяжко (Мирний, V, 1955, 341).

Значення в інших словниках

1. сиро — си́ро прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. сиро — Присл. до сирий 1). || у знач. присудк. сл. Про наявність надмірної вологості, сирості де-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сиро — СИ́РО. Присл. до сири́й 1; // у знач. пред. Про наявність надмірної вологості, сирості де-небудь. Як чудно здалося у класі! Темно-темно, нечисто, сиро, а дітей – тьма (С. Васильченко); Осінь у лісі. Іде дощ. Сиро в окопах (А. Головко); * Образно.  Словник української мови у 20 томах