скарлючений
СКАРЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. розм. Дієпр. пас. мин. ч. до скарлю́чити 1.
На скелях росли низенькі корячкуваті сосни, скарлючені бурями (Донч., III, 1956, 234).
2. у знач. прикм. Який зігнувся, зіщулився; скорчений.
Його погляд упав на скарлючену постать Таранушки (Хижняк, Килимок, 1961, 15);
// Який неприродно викривився (про руки, пальці і т. ін.).
На одну ногу крива [Солоха] і правої скарлюченої руки до рота не піднесе (Кв.-Осн., II, 1956, 212);
Вже видно було, як хижо витяг [сокіл] вперед свій кривавий дзьоб та гострі скарлючені кігті (Збан., Мор. чайка, 1959, 242).
Словник української мови (СУМ-11)