скарлючений
СКАРЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. розм. Дієпр. пас. до скарлю́чити 1.
На скелях росли низенькі корячкуваті сосни, скарлючені бурями (О. Донченко).
2. у знач. прикм. Який зігнувся, зіщулився; скорчений.
Його погляд упав на скарлючену постать Таранушки (А. Хижняк);
// Який неприродно викривився (про руки, пальці і т. ін.).
На одну ногу крива [Солоха] і правої скарлюченої руки до рота не піднесе (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вже видно було, як хижо витяг [сокіл] вперед свій кривавий дзьоб та гострі скарлючені кігті (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)