слабовитий
СЛАБОВИ́ТИЙ, а, е, розм. Неміцної будови, схильний до захворювань; хворобливий.
Він і справді співчував мені, бо й сам був щуплий, слабовитий (Дн. Чайка, Тв., 1960, 34);
Баба його була стара та слабовита і все нездужала (Н.-Лев., IV, 1956, 196);
Ладя — його жінка, молода, але до часу зав’яла, дуже слабовита (Л. Укр., III, 1952, 717);
// Який має хворобливий вигляд.
По світлиці розходжуються убогі, худі, декотрі й слабовиті постаті в подертій та латаній одежі (Л. Укр., IV, 1954, 243);
// рідко. Хворий.
[Орися:] Нема роботи, татко слабовитий, До тяжкої праці не хотять приймати (Фр., IX, 1952, 425).
Словник української мови (СУМ-11)