сланкий
СЛАНКИ́Й, а́, е́. Який має стебло, стовбур і гілки, що стеляться по землі.
Коли немає потреби в садивному матеріалі, сланкі пагони [суниць] одночасно з розпушуванням грунту і виполюванням бур’янів знищують (Сад. і ягідн., 1957, 256);
// Уживається у складі ботанічних назв.
Сланкий льон — росте невисоким сланким кущем, має велику кількість коробочок (Техн. культ., 1956, 12);
Сланка конюшина.
Словник української мови (СУМ-11)