смерч
СМЕРЧ, у, ч. Великої руйнівної сили повітряний вихор, який виникає в грозовій хмарі і потім поширюється згори донизу у вигляді стовпа або хобота, захоплюючи пісок, воду і т. ін.
Вітер смерчі білі, страшні Із води зриває (Л. Укр., IV, 1954, 96);
Смерчі й урагани досить часто піднімають у повітря масу води і разом з нею раків, косяки оселедців, які й викидають де-небудь далеко на континенті (Наука.., 8, 1956, 35);
*У порівн. Катастрофа походу Вишневецького блискавично наближалася, як смерч (Ле, Наливайко, 1957, 99);
// Те, що нагадує такий вихор.
Освітлені вибухами, водяні смерчі від мін та снарядів розтинали пітьму (Довж., І, 1958, 317);
Артилерійський смерч налетів на ворожі позиції, і стали вони раптом темними і непроглядними (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 220);
*У порівн. В повітрі тонко засвистіло. Могутній стовп вогню смерчем здійнявся в небо (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 8).
Словник української мови (СУМ-11)