сміло
СМІ́ЛО, присл.
1. Присл. до смі́лий.
— Се я, панотче, кажу,— сміло виступила вперед ще молода молодиця (Мирний, III, 1954, 308);
Коли ревли кругом гармати, ішов він сміло на багнет (Сос., II, 1958, 371).
2. Те саме, що смі́ли́во 2.
В нашому дворі стоїть старий-престарий пеньок. Широкий — на ньому сміло можна сісти вдвох (М. Ол., Чуєш.., 1959, 79).
Словник української мови (СУМ-11)