смішливий
СМІШЛИ́ВИЙ, а, е. Те саме, що сміхотли́вий.
Так і зріс [Василько] на самоті, сам із собою. Не говіркий був, не смішливий (Вовчок, І, 1955, 275);
Прибув взвод саперів на чолі з молоденьким, чорнявим, дуже смішливим лейтенантом (Собко, Запорука.., 1952, 145);
Змалку росло воно хитре, пронозливе, гостре на речі, і ласки ніхто не забачив в іскрявих смішливих очах (Дн. Чайка, Тв., 1960, 154);
Семен досі мовчав, але смішлива іронічна гримаска вже кривила йому губи (Ільч., Серце жде, 1939, 255);
— Філька Помагайбіс у нас мастак, — серйозно сказав високий підмайстер з широким смішливим ротом, від якого щохвилини ждеш усмішки (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 206).
Словник української мови (СУМ-11)