снопик
СНО́ПИК, а, ч. Зменш.-пестл. до сніп.
Один чоловік пішов у неділю брати копи — возить додому. От наклав зовсім віз, тілько ще так остававсь один снопик положити (Мирний, V, 1955, 326);
Виставлені [на Виставці передового досвіду] снопики прославлених високоврожайних сортів пшениці (Хлібороб Укр., 5, 1971, 34);
Валерик вийшов до них із-за куща зі своїм свіжим яскравим снопиком зелені та квітів (Гончар, Таврія, 1952, 288);
В печі тріснуло поліно, викинувши з піддувала снопик іскор (Ільч., Серце жде, 1939, 336);
*У порівн. Він не хотів утікати, «свою славу козацьку під ноги топтати». І клав ворогів, як снопики (Мас., Життя.., 1960, 122).
Словник української мови (СУМ-11)