союзник
СОЮ́ЗНИК, а, ч.
1. Той, хто перебуває в союзі (у 1 знач.) або може діяти в союзі з ким-небудь, пов’язаний з кимсь спільністю інтересів, поглядів і т. ін.
В селянстві бачимо ми головного з можливих союзників пролетаріату.. (Ленін, 13, 1971, 211);
— Конче треба було звернутися до інтелігенції, пошукати серед неї союзників (Фр., VI, 1951, 219);
— Про те, щоб у мене було якомога більше союзників, я почав дбати з першої ж хвилини (Шовк., Інженери, 1956, 74);
*Образно. Мир завжди був вірним союзником соціалізму (Ком. Укр., 3, 1965, 26);
Література, кіно, мистецтво — союзники комсомолу (Рад. Укр., 3.II 1967, 1).
2. Той, хто перебуває в союзі (у 2 знач.) з ким-, чим-небудь.
Йому хотілося в війні зразу ж поділяти з союзниками все нарівні — і кров, і піт, і злигодні (Довж., І, 1958, 299);
— Наступають завзято,— серйозним тоном каже Хома.— Після упертих боїв три дивізії союзників вдерлися в сільський населений пункт (Гончар, III, 1959, 205).
Словник української мови (СУМ-11)