спровокувати
СПРОВОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Навмисно спонукати кого-небудь до якихось дій, вчинків з негативними наслідками.
Боячись Червоної Армії, гітлерівці намагаються спровокувати кожного на щось таке, що могло б заплямувати людину перед її совістю, спустошити її душу (Довж., III, 1960, 55);
Часом мені здавалося, що мене хочуть ганебно спровокувати, використати в якихось брудних цілях (Кол., На фронті.., 1959, 80);
Від Русевичів Лара вийшла з прикрим почуттям, що її спровокували на щось таке, чого вона зовсім не хотіла робити (Шовк., Інженери, 1956, 438).
2. Провокацією викликати яку-небудь подію, пригоду, вчинок і т. ін.
Троє.. в годину ночі, на околиці міста,.. напали на двох братів Якимчуків, що проводили дівчат. Спровокували бійку (Дор., Не повтори.., 1968, 234);
Буржуазія та її агенти — меншовики і есери — намагалися зірвати організацію мирних переговорів з Німеччиною, спровокувати наступ німців проти ще не зміцнілої Радянської республіки (Біогр. Леніна, 1955, 192).
3. спец. Штучно викликати підсилення якого-небудь явища.
Спровокувати приступ малярії.
Словник української мови (СУМ-11)