співвинний
СПІВВИ́ННИЙ, а, е, юр. Винний у чому-небудь разом із кимсь.
Вона бачила не раз батька, що впадав у розпуку, коли не міг знайти робітників, і мимоволі вважала їх співвинними в руйнації батьківського маєтку (Кобр., Вибр., 1954, 102);
Дарку знову огортає страх. Вже не за себе, але за тих незнайомих співтоваришок, співвинних у цій справі (Вільде, Повнол. діти, 1960, 197).
Словник української мови (СУМ-11)