сталка
СТА́ЛКА, СТА́ЛЬКА, и, ж., розм.
1. Довга вузька смуга.
Підлога була застелена сталками вибіленого полотна, і Громський з жахом глянув на свої не дуже чисті туфлі (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 352);
Блискавично махнув [Юхим] сталькою віжок раз, удруге (Ле, Ю. Кудря, 1956, 342);
// Довгий ряд чого-небудь;
// Низка, разок (про намисто).
Сталка намиста (Сл. Гр.).
2. Пасмо (довгого волосся, ниток і т. ін.).
На лобі в неї рівний проділь, коси заплела в дрібні сталки, в коронку виклала їх на голові (Чорн., Визвол. земля, 1950, 101);
Батіг у чотири сталки (Сл. Гр.).
3. Шар чого-небудь; пласт.
По мілководді скрізь розляглося широколисте латаття, вкрило воду листом в три сталки (Н.-Лев., І, 1956, 103).
4. заст. Сталева пластинка в корсажі.
Її пальці трохи тремтять, коли вона поправляє на собі заржавілі стальки. Ох, боженьку, як це так, що мама була колись ще стрункіша від неї (Вільде, Винен.., 1959, 17).
Словник української мови (СУМ-11)