старкуватий
СТАРКУВА́ТИЙ, а, е. Який має вже ознаки старої людини, не зовсім старий (у 1, 3 знач.); підстаркуватий.
Софія з погордою глянула на трьох старкуватих та гладких німців, що сиділи близько неї (Л. Укр., III, 1952, 531);
Була се старкувата вже дівка, що виховалася при дворі та, не вийшовши замуж [заміж], так і лишилася тут (Фр., VII, 1951, 23).
Словник української мови (СУМ-11)