стезя
СТЕЗЯ́, і́, ж.
1. заст. Стежка (у 1 знач.).
2. книжн., перен. Життєвий шлях, напрям діяльності, розвитку кого-, чого-небудь.
[Ярослав:] І хоч часами плутана була Моя стезя і помацки проходу Серед страшних шукав я перешкод, І помилки робив я неминучі, І сто разів зривався я із кручі, — Завжди мене мій рятував народ (Коч., П’єси, 1951, 84);
Мужиловський, проте, митрополитом не став.. Часом він шкодував, чом не ступив на церковну стезю (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 26);
Він зазнав.. невдач на науковій стезі, стомився душею на життєвих роздоріжжях (Вітч., 1, 1962,194).
Словник української мови (СУМ-11)