стиратися
СТИРА́ТИСЯ, а́ється, недок., СТЕ́РТИСЯ і ЗІТЕ́РТИСЯ, зітре́ться, док.
1. Зникати, втрачати чіткість під дією яких-небудь зовнішніх причин.
Стираються слова і на граніті (Гонч., Вибр., 1959, 103);
Вже зітерлися записи олівцем у фронтовій записній книжечці (Перв., Дикий мед, 1963, 395);
// перен. Переставати існувати, виявлятися; зникати, згладжуватися.
Грані між фольклором і літературою стираються у нас так само, як стираються істотні грані між розумовою й фізичною працею, між селом і містом (Рильський, III, 1956, 153);
Багато пізніших спогадів стерлись у моїй пам’яті. Спогади.. про учителювання в Потоці й до цього часу в мене свіжі й живі (Вас., IV, 1960, 17);
З роками стерлося почуття горя, в гомінкому дитячому колективі він знайшов тепер нову сім’ю (Донч., II, 1956, 350);
Літа пропливуть По квітучій землі України, Кордони зітруться У згадці щасливих братів (Воронько, Славен мир, 1950, 19).
2. Зменшуватися в об’ємі від тертя при частому користуванні; пошкоджуватися від тертя, частого користування.
Бачимо ми, як стирається брук від ходіння людського (Зеров, Вибр., 1966, 132);
Вона [бджола] й помирає за працею, не дочекавшись «ні пенсії, ні заслуженого відпочинку». Помирає, коли стираються крила від перельотів (Знання.., 2, 1973, 19);
[Євгеній (бере крейцар в руку і вдивлюється [вдивляється]):] В чиїх се руках Вони так стерлись? (Фр., IX, 1952, 29);
Стріляли день і два, і не було утоми, Аж стерлися крайки порохівниць (Мал., Звенигора, 1959, 85);
Я пошукав у кишенях і знайшов запальничку. Вона довго не слухалась: камінець, мабуть, стерся (Мур., Бук. повість, 1959, 228);
*Образно. — Згадую твою Варку. Яка була дівчина!.. А зараз хто повірить, коли не бачив її?! В роботі людина стерлася, жура розточила її (Томч., Жменяки, 1964, 15).
Словник української мови (СУМ-11)