стоголосий
СТОГОЛО́СИЙ, а, е. Який складається із ста або багатьох голосів.
Лісові не було кінця-краю. Стоголосий пташиний хор вітав небо і землю (Донч., III, 1956, 74);
// Утворений багатьма голосами, звуками.
Стоголосий гомін стояв у залі (Головко, II, 1957, 510);
Стоголосий гамір наповнює величезну кімнату (Багмут, Щасл. день.., 1951, 28);
Далеко в отарах губиться стоголосий пташиний крик (Шиян, Переможці, 1950, 169);
// Який виконується багатьма голосами.
Полетіла лісом стоголоса партизанська пісня (Збан., Крил. гонець, 1953, 45);
В кожнім селищі і місті стоголосий спів луна (Забіла, Промені, 1951, 138);
// Здатний утворювати цілу гаму звуків.
Гули бджоли. Мільйони бджіл, як одна стоголоса кобза (Донч., VI, 1957, 11);
Стоголосі сурми;
// Сповнений багатьма голосами, звуками.
На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули, Замовкло поле стоголосе (Рильський, І, 1960, 123);
На курний стоголосий базар вони так і не зайшли, несподівано зупинившись перед.. вітриною, в якій висіла газета (Кучер, Голод, 1961, 354);
// Галасливий, гомінкий.
Холодна зала пошарпаного будинку ледве вмістила в собі стоголосий молодий натовп (Кир., Вибр., 1960, 41);
Кармелюк стояв на порозі щасливої волі, і йому здавалося, що навіть стоголосе птаство відчуло його радість (Кучер, Пов. і опов., 1949, 57);
// Який поширюється багатьма людьми (про чутки, плітки і т. ін.).
Стоголоса звістка про розгром партизанами табору військовополонених приголомшила німців (Грим., Син.., 1950, 153).
Словник української мови (СУМ-11)