стодола
СТОДО́ЛА, и, ж. Будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння і т. ін.; клуня.
В пустій стодолі й горобці не тримаються (Укр.. присл.., 1963, 258);
Лушня.., завалившись на солому в стодолі, захріп мертвецьким сном (Мирний, І, 1949, 346);
Переносили [селяни] снопи з гумна до стодоли, звідки виходив монотонний гук молотарок (Кобр., Вибр., 1954, 121);
Жменяк.. заглянув у стодолу, перевірив, скільки там сіна залишилося до нової вівсяної соломи (Томч., Жменяки, 1964, 37).
Словник української мови (СУМ-11)