столовник

СТОЛОВНИ́К, а́, ч., заст. Той, хто харчується в кого-небудь за плату.

— Ти був вдома тільки столовником!.. (Коцюб., II, 1955, 305);

Після смерті чоловіка вона жила з того, що тримала столовників (Бурл., Напередодні, 1956, 214).

Значення в інших словниках

1. столовник — столовни́к іменник чоловічого роду, істота той, хто харчується в кого-небудь за плату арх.  Орфографічний словник української мови
2. столовник — СТОЛОВНИ́К, а́, ч., заст. Той, хто харчується в кого-небудь за плату. – Ти був вдома тільки столовником!.. (М. Коцюбинський); Після смерті чоловіка вона жила з того, що тримала столовників (Ф. Бурлака).  Словник української мови у 20 томах
3. столовник — -а, ч., заст. Той, хто харчується в кого-небудь за плату.  Великий тлумачний словник сучасної мови