стоїцизм
СТОЇЦИ́ЗМ, у, ч.
1. Напрям у античній філософії, який вимагав свідомого підкорення людини пануючій у світі необхідності й приборкання своїх пристрастей.
Одні філософи вбачали сенс буття в щасті (евдемонізм),.. в доброчесності (стоїцизм), інші — в пізнанні світу, служінні людям (Наука.., 11, 1972, 25).
2. перен. Стійкість, мужність у життєвих випробуваннях, здатність протистояти спокусам.
Коли професорів гнів падає раптом і на нього, подає [Ляховський] усім приклад мовчазного стоїцизму (Шовк., Людина.., 1962, 299).
Словник української мови (СУМ-11)