стривожений

СТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до стриво́жити.

Напиши мені, як мама почуває себе, чи здорова зовсім, чи не стривожена дуже (Коцюб., III, 1956, 185);

До палаючої вівчарні вже поспішали стривожені дзвоном люди (Мокр., Слід.., 1969, 141);

Нерідко й спати вкладалася [Тамара] тут, солодко дрімаючи під заспокійливий шелест стривоженого вітром листя (Хижняк, Тамара, 1959, 5).

2. у знач. прикм. У якого викликали, якому вселили почуття неспокою, хвилювання.

Стривожений Клим, натрапивши на сімейну колотнечу .., гострим словом напустився на хатніх, зачав докоряти, врозумляти (Горд., II, 1959, 265);

Біля воріт давно вже виглядала синів стривожена мати (Стельмах, І, 1962, 95);

Проїздив [Наливайко] одинокі й стривожені села, хутори (Ле, Україна, 1940, 55).

3. у знач. прикм. Який виражає збентеження, неспокій, тривогу.

Всі молодиці глянули на її стривожене лице і почали сміятись (Н.-Лев., II, 1956, 50);

Ластівка стривоженим і безпорадним поглядом стежив за Ярославою (Дмит., Розлука, 1957, 96);

— В живіт його поранено, — стривоженим напівшепотом розповідав один із бійців, що прийшли з підводами (Гончар, II, 1959, 270).

Стриво́жена душа́ чия, у кого; Стриво́жене се́рце чиє, у кого — хто-небудь відчуває неспокій, тривогу.

В покоях було тихо, мертво, а Гризельда не могла заспокоїти своєї стривоженої душі (Н.-Лев., VII, 1966, 42);

Бараболя вискочив на подвір’я, припав до воріт, чуючи, як притиснуте до дерева б’ється його стривожене серце (Стельмах, ІІ, 1962, 286).

Словник української мови (СУМ-11)