стривожений
СТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до стриво́жити.
Напиши мені, як мама почуває себе, чи здорова зовсім, чи не стривожена дуже (М. Коцюбинський);
До палаючої вівчарні вже поспішали стривожені дзвоном люди (Ю. Мокрієв);
Нерідко й спати вкладалася [Тамара] тут, солодко дрімаючи під заспокійливий шелест стривоженого вітром листя (А. Хижняк).
2. у знач. прикм. У якого викликали, якому вселили почуття неспокою, хвилювання.
Стривожений Клим, натрапивши на сімейну колотнечу.., гострим словом напустився на хатніх, зачав докоряти, врозумляти (К. Гордієнко);
Біля воріт давно вже виглядала синів стривожена мати (М. Стельмах);
Проїздив [Наливайко] одинокі й стривожені села, хутори (Іван Ле).
3. у знач. прикм. Який виражає збентеження, неспокій, тривогу.
Всі молодиці глянули на її стривожене лице і почали сміятись (І. Нечуй-Левицький);
Ластівка стривоженим і безпорадним поглядом стежив за Ярославою (Л. Дмитерко);
– В живіт його поранено, – стривоженим напівшепотом розповідав один із бійців, що прийшли з підводами (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)