стукотіння
СТУКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. стукоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
Тихо-тихо так навкруги; у саду.. хтось майструє лавку — і далеко чутно стукотіння сокири по сирому дереві… (Хотк., І, 1966, 53);
В темряві блимання двох постатей, пригашене сопіння, різкий удар посуду і за ним настирливе, але нерішуче стукотіння у вікно (Епік, Тв., 1958, 544);
— Нас четверо та двоє жандармів притишено сиділи, прислухаючись до приємного стукотіння потяга (Досв., Вибр., 1959, 179).
Словник української мови (СУМ-11)