сутулуватий
СУТУ́ЛУВАТИЙ, а, е. Трохи, злегка сутулий.
Він був зовсім несхожий на переднішого старця Кміту, замлілого, заниділого, ще й сутулуватого (Н.-Лев., IV, 1956, 309);
До землянки ввійшов літній сухорлявий сутулуватий чоловік (Хор., Незакінч. політ, 1960, 716);
Софія непомітно зиркала на сутулувату постать брата (Шиян, Гроза.., 1956, 234);
Він — кремезний, з богатирськими сутулуватими плечима і вилицюватим обличчям (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 3).
Словник української мови (СУМ-11)