схимник
СХИ́МНИК, а, ч., церк. Чернець, що прийняв схиму.
А жаль мені, і жаль великий, На просвіщенних християн. І звір того не зробить дикий, Що ви, б’ючи поклони, З братами дієте… У Київ їздите щороку Та сповідаєтесь, нівроку, У схимника!.. (Шевч., II, 1963, 113);
Сюди й туди вештались люди, хто в церкву, хто до схимника. В прихожій у схимника було вже їх повно (Тесл., З книги життя, 1949, 55);
В чорному, з білими хрестами, пройшов через цвинтар схимник, закритий до очей каптуром (Кочура, Зол. грамота, 1960, 190).
Словник української мови (СУМ-11)