сяйний

СЯ́ЙНИЙ, а, е, поет.

1. Який сяє, яскраво світиться.

Ясні зорі, сяйні зорі, Любі зорі, милі! Стану на вас дивитися, Ставши на могилі (Метл. і Кост., Тв., 1906, 244);

Сіло сонце. На майдані Сяйні огнища горять І дівчата заквітчані З парубками гомонять (Щог., Поезії, 1958, 245);

В оксамиті небес потоки сяйних зір Нас заколисують (Зеров, Вибр., 1966, 110);

*Образно. Тягли мене змолоду сяйні надії По щастя блискуче в країни чужії (Щог., Поезії, 1958, 268).

2. Який, відбиваючи світло, промені, блищить, випромінює сяйво.

Пахло весною, земля парувала; Крізь її кору трава пробивала [витикала] Жилки листочків своїх молодих, Вогких і сяйних од рос золотих (Щог., Поезії, 1958, 425);

Корогвоносці піднесли над духовенством сяйні від золота, срібла й самоцвітів корогви (Довж., І, 1958, 43).

3. Наповнений світлом; освітлений, ясний.

Ти, як сонце, душу Мені освітила, Так, як ранок сяйний, Розігнала тугу (Кост., І, 1967, 133);

Сняться акторам сяйні рампи театрів (Кор., Вогонь, 1968, 82);

Сяйний зал.

Значення в інших словниках

1. сяйний — ся́йний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. сяйний — див. світлий  Словник синонімів Вусика
3. сяйний — -а, -е, поет. 1》 Який сяє, яскраво світиться. 2》 Який, відбиваючи світло, промені, блищить, випромінює сяйво. 3》 Наповнений світлом; освітлений, ясний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. сяйний — СЯ́ЙНИЙ, а, е, поет. 1. Який сяє, яскраво світиться. Сіло сонце. На майдані Сяйні огнища горять І дівчата заквітчані З парубками гомонять (Я. Щоголів); В оксамиті небес потоки сяйних зір Нас заколисують (М. Зеров); * Образно.  Словник української мови у 20 томах
5. сяйний — БЛИСКУ́ЧИЙ (який дає блиск, блищить); БЛИСКОТЛИ́ВИЙ (який часто або постійно блискає); СЯ́ЮЧИЙ, СІЯ́ЮЧИЙ поет., СЯ́ЙНИЙ поет., ОСЯ́ЙНИ́Й поет., СЯЙЛИ́ВИЙ поет.  Словник синонімів української мови
6. сяйний — Сяйний, -а, -е Сіяющій. Встрѣч. у. Щоголева. Сіло сонце. На майдані сяйні огнища горять (на Купала). Щог. Сл. 24.  Словник української мови Грінченка