теребити

ТЕРЕБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. теребля́ть; недок., перех.

1. Чистити, звільняти від лушпини плоди, овочі; очищати, оббирати.

— Картопля була в лушпині, її треба було теребити (Фр., VII, 1951, 74);

// Звільняти від лушпини, лузги тощо зерно, бобові й т. ін.; лущити.

Теребив наполовину вимолочені колоски жита і почорнілими зернами вгамовував різкий голод (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 581);

Теребити квасолю, горох, кукурудзу.

2. розм. Перебирати пальцями, злегка смикаючи; м’яти.

Поки виходили люди, усі стояли, немов закляклі, тільки Аркадій Петрович теребив в руці серветку (Коцюб., II, 1955, 391);

Бовдюг теребить рукою рижого вуса, поважно киває головою (Тют., Вир, 1960, 208).

3. розм., рідко. Те саме, що термо́сити 1.

— Почали ми його [непритомного] знову теребити. Аж уже й піт нас проймає (Хотк., І, 1966, 168);

Дядько Трохим з усіх боків починає оглядати й теребити Обмінну [кобилу], а тато не втримує насмішки: — Дивишся, чи не обернулась перед торгом на коня? (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 140).

4. вульг., рідко. Те саме, що же́рти 1.

Кіт вийшов тоді з своєї байдужості, скочив до ринки, сів спокійненько і давай теребити сало на всі застави (Н.-Лев., IV, 1956, 147);

Дивлячись збоку на те, як їв Бовдур, можна було подумати, що сей чоловік страшенно голоден, — з такою ненажерливою захланністю теребив він свій хліб (Фр., І, 1955, 301).

5. діал. Тягти, нести щось важке.

— Он яку хуру теребила на собі! — вказала Мар’я на корзину (Мирний, III, 1954, 153).

6. діал. Торочити.

Що кому треба, той про те теребить (Номис, 1864, № 9753).

♦ Тереби́ти [собі́] зу́би над ким, діал. — розпускати плітки про когось, глузувати з когось.

[Євгеній:] Приятелі мої любі і дорогі приятельки! Думаю, що досить уже вам теребити собі зуби надо мною (Фр., IX, 1952, 16).

Значення в інших словниках

1. теребити — Тереби́ти: — (хліб): жадібно їсти [I] — чистити [19] тереби́ти хліб: ѣсть жадно [ІФ,1890]  Словник з творів Івана Франка
2. теребити — тереби́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. теребити — (овочі) очищати, оббирати; (горох) лущити; (в руці) м'яти; Р. термосити; (сало) ВУЛ. жерти; Д. торочити.  Словник синонімів Караванського
4. теребити — див. нести  Словник синонімів Вусика
5. теребити — [теиреибитие] -бл'у, -биш, -биемо, -биете, -реибл'ат'; нак. -би, -б'іт'  Орфоепічний словник української мови
6. теребити — 1. сіпати, сіпнути, сіпонути, засіпати, зісіпувати, зісіпати, посіпувати, посіпати, скубати, скубти, скубонути, вискубувати, вискубати, повискубувати, зіскубувати, зіскубати, позіскубувати, наскубувати, наскубати, понаскубувати, обскубувати, обскубати...  Словник чужослів Павло Штепа
7. теребити — ТЕРЕБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. теребля́ть; недок., кого, що. 1. Чистити, звільняти від лушпини плоди, овочі; очищати, оббирати. – Картопля була в лушпині, її треба було теребити (І. Франко); // Звільняти від лушпини, лузги тощо зерно, бобові й т. ін.; лущити.  Словник української мови у 20 томах
8. теребити — теребити, требити, трѢбити розчищати  Словник застарілих та маловживаних слів
9. теребити — -блю, -биш; мн. тереблять; недок., перех. 1》 Чистити, звільняти від лушпини плоди, овочі; очищати, оббирати. || Звільняти від лушпини, лузги тощо зерно, бобові й т. ін.; лущити. 2》 розм. Перебирати пальцями, злегка смикаючи; м'яти. 3》 розм., рідко.  Великий тлумачний словник сучасної мови
10. теребити — ЛУ́ЩИТИ (обчищати від шкаралупи, лузги, лушпини тощо), ЗЛУ́ЩУВАТИ, ОБЛУ́ЩУВАТИ, ВИЛУ́ЩУВАТИ, ЛУЗА́ТИ, ТЕРЕБИ́ТИ, ВИЛУ́ЗУВАТИ, РОЗЛУ́ЗУВАТИ, РОЗЛУ́ЩУВАТИ, РОЗЛУ́СКУВАТИ, ВИЛУ́ПЛЮВАТИ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, ОБДИРА́ТИ (картоплю від лушпини, яйце від шкаралупи тощо).  Словник синонімів української мови
11. теребити — Тереби́ти, -реблю́, -ре́биш, -ре́блять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. теребити — Теребити, -блю́, -биш гл. 1) Чистить, очищать отъ шелухи, шелушить. Рання пташка носок теребить, а пізня очиці жмурить. Ном. № 11309. Теребити хвасолю, горох, кукурузу. Шейк. 2) Очищать поле отъ кустарниковъ, деревьевъ. Шейк. 3) Всаживать.  Словник української мови Грінченка