токотати
ТОКОТА́ТИ, ко́че і ТОКОТІ́ТИ, ти́ть, недок., діал. Розмірено й часто стукати.
Одного разу він молотив. Ціпи влад токотіли по току: так-так —така! так-так-така! (Гр., II, 1963, 424);
Ніч пройшла. Токочуть ятелі, і світання весело віщують солов’ї в прозірчастій імлі (Забіла, У.. світ, 1960, 177);
// Битися, калата-тися (про серце).
[Олеся:] Вся немов отерпла і тільки чую, щось стука, спершу тихо, далі все дужче; прислухалась, аж то моє серце токотить (Кроп., II, 1958, 341);
Душа мліє, серце труситься, токотить, буцім що до тебе промовляє (Стор., І, 1957, 77).
Словник української мови (СУМ-11)