торжествуючий
ТОРЖЕСТВУ́ЮЧИЙ, а, е, книжн.
1. Всеперемагаючий, переможний.
XX століття — це століття переможного походу по землі торжествуючих ідей Леніна (Ком. Укр., 5, 1960, 34).
2. Який виражає радість.
За хвилину чути його торжествуючий вигук: — А-а, ось де ви поховалиси [поховалися]! (Кол., Терен.., 1959, 10).
Словник української мови (СУМ-11)