трудно
ТРУ́ДНО.
1. Присл. до трудни́й 1, 2.
Потім до огнища йде [Бавкіда] і в попелі ще нехолоднім Жар вигрібає, кори докидає і листу сухого, Трудно і пильно старечим диханням огонь здобуває (Зеров, Вибр., 1966, 326);
Нам же не з неба щастя летіло, ми його важко й трудно здобували (Ю. Янов., II, 1958, 253);
— Є у вас, бабо, син та ще й який син! Революціонерами звуть таких людей. — Еге ж, еге ж, так і він себе трудно назвав. Має ім’я трудне і життя — таке ж… (Стельмах, І, 1962, 611);
Очі їй знову заходили слізьми і вона боялася, коли б сльози знов не зруйнували їй так трудно відбудованої краси (Л. Укр., III, 1952, 713);
Хлопець квапився, напихав повен рот і трудно ковтав (Вол., Озеро.., 1959, 150);
// Зазнаючи труднощів, страждань, мук.
І росло ж воно [дитя] трудно..: усе нездужає, та нездужає, та квилить (Вовчок, І, 1955, 268);
В селі, коли хто трудно помирав, дзвонили на відхід душі (Стельмах, І, 1962, 168);
// Долаючи матеріальні труднощі, нестатки й т. ін.
— Не доведи, господи! На цього [коня] вже як і трудно стягалися, не дай бог заведуть, хоч тоді у яму лягай (Головко, II, 1957, 135);
// Затамовуючи в собі якісь почуття; стримано.
За два кроки від нього стояв Шевчук, затуливши долонями обличчя, і теж плакав, трудно, як плачуть звичайно чоловіки (Головко, II, 1957, 607);
// Нерівно, з перебоями (про биття серця).
Мати глибоко зітхнула; у неї чогось серце так трудно забилось… (Мирний, IV, 1955, 38).
2. у знач. присудк. сл., перев. кому. Тяжко фізично; важко.
— Ох, трудно мені! Батіночку рідненький, матіночко моя, голубочко! Рятуйте!.. поможіть мені!.. Смерть моя!.. не дає… мені дихати!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 82);
Він дивився на все це, а серце його, наче хто давив у лещатах, так йому було боляче та трудно… (Мирний, І, 1949, 340);
Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою (Коцюб., І, 1955, 367);
// Сумно, гірко, прикро.
Повернувся я знов у свою хату. Нудно, пусто, трудно мені, одинокому і самотньому (Вовчок, VI, 1956, 255);
// Важко матеріально; сутужно, скрутно.
— Гроші тягни з себе, мов жили: подать дай, мирське дай, сюди дай, туди дай.. Вже й тепер сутужно, вже й нині трудно (Коцюб., І, 1955, 113);
— Та воно, діти, рік трудний… — Ніхто не каже, що легкий, — все більше розпалювалась Вутанька. — Нам трудно, а робочим удвічі трудніше! (Гончар, II, 1959, 150);
// з ким — чим. Не вистачає кого-, чого-небудь.
Він боявся порозганять бурлак [бурлаків] з заводів. З робітниками було тоді дуже трудно (Н.-Лев., II, 1956, 214);
// з інфін. Досить важко, над силу.
Мені так трудно справлятися з римою (Мирний, V, 1955, 384);
— Я вже давно живу в Одесі і вмію й по-вашому говорити, — обізвалась Гликерія, — трудно було навчитися, але я таки перемогла трудноту й навчилась (Н.-Лев., III, 1956, 390);
// з інфін. Нелегко, складно.
Спасибі Вам за вірші. Питаєте, чи добре. Це трудно сказати (Коцюб., III, 1956, 276);
— Зайця тепер трудно зустріти: озимина підросла (Тют., Вир, 1964, 143).
◊ На се́рде́ньку тру́дно див. се́рде́нько.
Словник української мови (СУМ-11)