тріп
ТРІП¹, присудк. сл., розм.
1. Уживається за знач. трі́пнути і трі́пну́тися.
Дівчина стояла задумана. Потім віями — тріп… (Головко, І, 1957, 218);
*Образно. Оце й вечір… Він голубий… Він із Яйли голубою чадрою на південний кримський берег тільки — тріп! і накрив… (Вишня, І, 1956, 196).
2. Уживається за знач. тріпну́ти.
— Чого ти плакав? — Кирило йому: Га, чого? — Та тріп, та тріп по щічках його пальцем (Тесл., З книги життя, 1949, 34).
ТРІП², у, ч., заст. Слід.
Я у той тріп пішла до коршми [корчми] (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)