тріумфувати
ТРІУМФУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., неперех. і рідко перех.
1. Урочистим, всенародним святом відзначати перемогу; святкувати, радіти з нагоди перемоги.
Прага співає, дзвенить, тріумфує, впиваючись радістю весни й перемоги (Гончар, III, 1959, 458);
// перен. Перемагати, брати гору над ким-, чим-небудь.
Життя тріумфувало у двобої, Життя крізь смерть Утвердило себе… (Сим., Земне тяжіння, 1964, 23);
// перен., рідко. Височіти над чимось.
Монументальна Софійська дзвіниця. Тріумфальна — так називали її в минулому. Вона й справді тріумфує над архітектурним ансамблем (Знання.., 4, 1971, 16).
2. Радіти, бути гордим з приводу якогось успіху.
Присуджувано премії. Я тріумфував, бо всі ті костюми, яким я присудив премії, якраз дістали їх (Коцюб., III, 1956, 193);
Русевич одверто тріумфував: нарада нічого не змінила, директор виразно показав, що Каргатові та всім його однодумцям не пощастило підбити адміністрацію на рискований експеримент (Шовк., Інженери, 1956, 339);
Наталя глузливо, тріумфуючи в серці перемогу, похитала головою (Донч., VI, 1957, 79).
Словник української мови (СУМ-11)