тужавий
ТУЖА́ВИЙ, а, е. Щільний, тугий, не м’який.
По збляклих тужавих луках перед ними вже пролягли свіжі сліди наших танків (Гончар, III, 1959, 165);
Глина тужавими брусками лежала на широкій липовій дошці і ждала доторку пальців (Загреб., Диво, 1968, 33);
// Налитий, пругкий.
Пахучі, тужаві Наші яблука й груші — найкращі сорти! (Дор., Єдність, 1950, 45);
Тиша первозданна, тільки жайворонки видзвонюють у вишині та шелестить тужавий колос (Цюпа, На крилах.., 1961, 329).
Словник української мови (СУМ-11)