тушити
ТУШИ́ТИ, шу́, шиш, недок., перех. Припиняти горіння чого-небудь; гасити.
Тижні у полум’ї корчився хутір.. Тижні тушили пекельну пожежу (Олесь, Вибр., 1958, 229);
На Герасимові тліла сорочка в кількох місцях, і він тушив її, мнучи полотно чорними руками (Кочура, Зол. грамота, 1960, 314);
*Образно. Узброїлись наші й погнали полки за полками обороняти австріяка од венгра, тушити пожежу, котра то там, то там прокидалася по Слов’янщині… (Мирний, І, 1949, 232);
// перен. Придушувати, приглушувати якесь сильне почуття (любов, гнів і т. ін.).
Мовчанка.. гнів тушить (Номис, 1864, № 1117).
Словник української мови (СУМ-11)