улови
УЛО́ВИ (ВЛО́ВИ), ів, мн.
1. Те саме, що ло́ви 1.
Вибігли гончі собаки й сини всі Автоліка вийшли На полювання. Із ними тоді й Одіссей богосвітлий Вийшов на влови (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 332);
— Ми на влови тут ходили, — На весілля вепра вбили! (Перв., Слов. балади, 1946, 118).
2. рідко. Те саме, що уло́в.
— Дай боже й вам улови добрі! — зичить [парубок] рибаку (Вовчок, VI, 1956, 234);
Так захопився [Павло] вловами, що й не помітив, як заштормило (Кучер, Голод, 1961, 429).
Словник української мови (СУМ-11)