умілець

УМІ́ЛЕЦЬ (ВМІ́ЛЕЦЬ), льця, ч. Той, хто добре знає свою справу, володіє умінням; вправний майстер.

З чолом, як лук, напнутим, з тавром трикутним вилиць, З кривим, розбитим носом, з покрученим хребтом, — Якби не був цей муляр [Мікеланджело], робіт камінних вмілець, Таким безмежно людським, він був би божеством (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 12);

Коли приїхали в Холм, Леву не терпілося, він одразу подався до Авдія [будівничого]. Старий умілець сидів з жінкою за столом, вони вечеряли (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 524);

Є на Київщині село із красивою назвою — Веселинівка. Славилося воно колись своїми килимами, які ткали народні умільці (Веч. Київ, 17.VІ 1968, 1).

Значення в інших словниках

1. умілець — умі́лець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. умілець — див. умілий  Словник синонімів Вусика
3. умілець — моск. знавець знавець, майстер, див. експерт, спеціяліст, фахівець  Словник чужослів Павло Штепа
4. умілець — УМІ́ЛЕЦЬ (ВМІ́ЛЕЦЬ), льця, ч. Той, хто добре знає свою справу, володіє умінням; вправний майстер. З чолом, як лук, напнутим, з тавром трикутним вилиць, З кривим, розбитим носом, з покрученим хребтом, – Якби не був цей муляр [Мікеланджело]...  Словник української мови у 20 томах
5. умілець — (вмілець), -льця, ч. Той, хто добре знає свою справу, володіє умінням; вправний майстер.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. умілець — МА́ЙСТЕР (той, хто досяг високої майстерності, досконалості в своїй роботі, творчості), ВІРТУО́З, МИТЕ́ЦЬ, МАСТА́К розм., АРТИ́СТ розм., ШТУКА́Р розм., МАЙСТЕ́РНИК розм., МИСТЕ́ЦЬ заст., ТІМА́ХА заст.; УМІ́ЛЕЦЬ (ВМІ́ЛЕЦЬ), ЧАКЛУ́Н розм., БОГ розм.  Словник синонімів української мови