умілий
УМІ́ЛИЙ (ВМІ́ЛИЙ), а, е.
1. Який володіє умінням, має добрі навички до чогось; вправний.
В домі ж у батька мойого [мого] була фінікіянка гарна, Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 266);
Вдивляючися пильно в путь, від міста і до міста по рейках поїзди ведуть умілі машиністи (Забіла, У.. світ, 1960, 120);
// у знач. ім. умі́лий, лого, ч. Той, хто володіє умінням, має добрі навички до чогось.
В умілого і долото рибу ловить (Номис, 1864, № 6019).
Умі́лі ру́ки; Умі́ла рука́ — з добрими навичками до чогось; вправні руки.
Руки були в нього умілі, зрозумів він усе швидко, і робота в нього завжди кипіла (Вас., II, 1959, 234);
Летить сонячною курявою Сенька-кулеметник і — строчить умілою рукою по ворожих лавах… (Кос., Новели, 1962, 9).
2. Який здійснюється, виконується з умінням, вправно.
[Сергєєв:] Товариші, війська нашого фронту, в результаті навальної атаки піхоти і вмілого обхідного маневру бронетанкових з’єднань, оволоділи містом Житомиром (Дмит., Драм. тв., 1958, 168).
Словник української мови (СУМ-11)