умілий
УМІ́ЛИЙ (ВМІ́ЛИЙ), а, е.
1. Який володіє умінням, має добрі навички до чогось; вправний.
В домі ж у батька мойого [мого] була фінікіянка гарна, Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
Вдивляючися пильно в путь, від міста і до міста по рейках поїзди ведуть умілі машиністи (Н. Забіла);
У маленької сопілки – великі чари .. В умілих руках цей нехитрий інструмент змушує людей радіти і сумувати (з газ.);
// у знач. ім. умі́лий, лого, ч. Той, хто володіє умінням, має добрі навички до чогось.
В умілого і долото рибу ловить (Номис).
2. Який здійснюється, виконується з умінням, вправно.
[Сергєєв:] Товариші, війська нашого фронту, в результаті навальної атаки піхоти і вмілого обхідного маневру бронетанкових з'єднань, оволоділи містом Житомиром (Л. Дмитерко);
Франко відзначив умілу композицію твору [В. Винниченка] й правильну характеристику дійових осіб, справжній драматизм та яскравий колорит розповіді (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)