умілець
УМІ́ЛЕЦЬ (ВМІ́ЛЕЦЬ), льця, ч.
Той, хто добре знає свою справу, володіє умінням; вправний майстер.
З чолом, як лук, напнутим, з тавром трикутним вилиць, З кривим, розбитим носом, з покрученим хребтом, – Якби не був цей муляр [Мікеланджело], робіт камінних вмілець, Таким безмежно людським, він був би божеством (М. Бажан);
Коли приїхали в Холм, Леву не терпілося, він одразу подався до Авдія [будівничого]. Старий умілець сидів з жінкою за столом, вони вечеряли (А. Хижняк);
Є на Київщині село із красивою назвою – Веселинівка. Славилося воно колись своїми килимами, які ткали народні умільці (з газ.);
// перен., розм. Спритна людина, що уміє вдало використовувати обставини.
За зовнішністю цього козир-хлопця і добропорядного громадянина ховалась небезпечна істота: мій кузен – так званий умілець (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)