упир
УПИ́Р, я́, ч. Те саме, що вампі́р 1, 2.
— Я Тибр старий! — ось придивись. Я тут водою управляю, Тобі я вірно помагаю, Я не прочвара, не упир (Котл., І, 1952, 200);
Гуцул лякався не тільки пана і жандарма, він жахався на кожному кроці відьми, упиря, мольфара і всякого іншого чортовиння (Козл., Сонце.., 1957, 4).
УПИРА́ННЯ², я, с. Дія за знач. упира́ти¹ і упира́тися¹.
УПИРА́ННЯ² див. впира́ння.
Словник української мови (СУМ-11)