учаровувати
УЧАРО́ВУВАТИ (ВЧАРО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., УЧАРУВА́ТИ (ВЧАРУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех.
1. Те саме, що зачаро́вувати 1.
— Ти вчарувала його. Дала йому якесь дання (Фр., І, 1955, 88).
2. То саме, що зачаро́вувати 2.
— Хіба я гірша за ту вашу західнячку? Не розумію, чим вона всіх вас вчаровує? (Гончар, Циклон, 1970, 143);
Липнева Полтава приваблює, вчаровує (Літ. Укр., 11.VII 1969, 1);
Чи тебе так вчарували її чорні брови, чи тебе так приманили воли та корови?! (У. Кравч., Вибр., 1958, 119);
Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене (Фр., XI, 1952, 7).
Словник української мови (СУМ-11)